Рік незламності очима полтавських газовиків

Як тільки українці, та й весь світ, не називали українську зиму 2022-2023: і стратегічною, і найважчою, і найхолоднішою. Насправді, так воно і було. Але головне: ми вистояли і не замерзли. А що думали самі працівники енергетичного фронту та якою ця зима була для них, ми запитали безпосередньо у одного з представників галузі Полтавщини. На питання журналістів відповів Олександр Остапенко, керівник одного з нафтогазопромислів ГПУ Полтавагазвидобування.

Перші дні війни

– Перша думка вранці 24 лютого – хвилювання за родину. У мене донька у Харкові, перша подзвонила. Сказала, що вона у більш-менш безпечному місці. Після цього я дзвонив іншій рідні. Телевізор був увімкнутий, там передавали, що це ніяка не провокація, а повномасштабне вторгнення. Прийшло розуміння, що потрібно негайно зібратись і йти на роботу, де чекає колектив, паніку сіяти не можна, навпаки: треба заспокоїти людей і продовжувати виконувати свою роботу. Ми – складова критичної інфраструктури незалежної України і процес, у якому ми беремо участь, повинен бути безперебійним, тобто 24/7.
Паніки в очах своїх працівників Олександр не побачив: – Було доволі страшно лише 24 лютого, у перший день. А потім я зрозумів, що не зможе росія здолати таку мужню країну, як Україна. Коли я прийшов на роботу 24 лютого люди були озадачені, трохи налякані, але паніки я не побачив. Всі до одного прийшли на роботу, ніхто не відмовився, не сказав: «Я пішов додому, бо війна». Люди всі були дуже згуртовані, я просив жінок: ідіть додому, є загроза. Уже 25-26 лютого у Сумській області на кордоні з Полтавщиною з’явились танки, і у районі одного з наших об’єктів велись бойові дії. Ситуація дійсно була небезпечною, тому я і звернувся до жіночого колективу, але жінки відмовлялись.
І ми максимально швидко оптимізували нашу роботу. Власне, як і по всій країні, не лише у нашій компанії. Людей, які не беруть безпосередньо участь у видобутку нафти, газу і газового конденсату відправили на віддалений режим роботи, лишились лише працівники, які повинні знаходитись на виробництві.
– У нас на об’єкті є бомбосховище, під час повітряних тривог спускались туди. Коли вибухи стихали, ми продовжували робочий процес. Тому постарждалих, поранених у нас немає. Це в тому числі залежало від злагодженості роботи, чітких завдань, які нам ставили, і нашого чіткого виконання, – розповідає Олександр Остапенко.

У прифронтовій зоні

У перші дні вторгнення бойові дії проходили на межі Полтавської та Сумської областей. Поруч знаходився один з об’єктів ГПУ «Полтавагазвидобування». На думку Олександра, об’єкт цей не цікавив агресорів, швидше за все вони просто заблукали,адже українці познімали назви населених пунктів, орієнтуватись ворогу було дуже тяжко.
– Це був маленький об’єкт, там знаходились наші люди, і вони були під загрозою. Проте працівники не кинули робочі місця, вони бачили ворожі танки, спостерігали за ними, рахували їх – і передавали цю інформацію відповідним службам ЗСУ. Така собі «розвідувальна діяльність» була у наших людей. Змінити їх було неможливо. Тож вони знаходились на об’єкті 3-4 дні, забезпечуючи безперебійну роботу. Щойно з’явилась можливість, туди привезли харчі і нову зміну. А ворожі танки блукали й далі у лісах, де цю погань, за наводкою від місцевих жителів і від наших працівників, розбили спецслужби і ЗСУ.
Як війна вплинула на видобування газу на Полтавщині
За словами керівника цеху, обсяги видобутих вуглеводнів у 2021 і 2022 лишились практично на одному рівні. Але перспективи Олександр оцінює як позитивні:
– Вважаю, що перспектив нині навіть більше, ніж до воєнного стану. По нашому цеху 6 свердловин уже пробурені і очікують підключення. Думаю, найближчим часом 2 з них введуть у експлуатацію і ми вийдемо на рівень той, що був до вторгнення. Також низка свердловин знаходиться у бурінні, капітальному ремонті – і я обережно прогнозую, що сьогодні перспективи по ГПУ Полтавагазвидобування досить таки оптимістичні. Чому обережно – бо не все залежить від нас. Ми розвідуємо, буримо, експлуатуємо, але є багато допоміжного обладнання, виробництво якого на сьогодні трохи призупинилось, запасні частини та інше обладнання, яке ми потребуємо – тут можуть бути питання у закупівлях та термінах поставок

Чи боялись «газовики» зими 2022-2023?

– Якщо брати сам газ, то його на зиму вистачало і я був спокійний за те, що підігрів води для опалення ми забезпечуємо. У цьому процесі задіяна велика кількість організацій, які відповідають за доставку до канфорки і батереї, і якщо одна з ланок через ворожі прильоти дасть збій, то ми усі знаємо і пам’ятаємо ситуацію у Алчевську. Цього я боявся. І за новобудови. Нині є цілі мікрорайони, які працюють від однієї котельні. І що було б, якби при мінус 20 туди «прилетіло»? Котельня зупиниться, тепло по трубопроводах не піде. От за це ми переживали. Але перезимували.
Коли восени росіяни сконцентрували удари по об’єктах критичної інфраструктури, на підприємствах провели дуже багато роботи по захисту об’єктів фортифікаційними спорудами.
– Ми огорожували бетонними блоками та мішками з піском вразливе енергетичне обладнання, щоб уберегти його від часткового пошкодження скалками та уламками. Адже навіть непряме попадання у дороговартісні трансформатори завдають значної шкоди. А закупівля і поставки займають багато часу, що могло призвести до колапсу. А для людей на усіх об’єктах нашого цеху ми своїми силами зробили укриття, щоб під час тривоги можна було спуститись і побути у безпечному місці у комфорті. Це зроблено на усіх обєктах ГПУ Полтавагазвидобування, – розповідає керівник нафтогазопромислу.
Родовища виснажені, на що сподіваємось?
Сьогодні українські родовища виснажені. Багато з них знаходяться на завершальному етапі експлуатації. А колись Україна гріла всю росію і навіть навчала видобувати вуглеводні:
– У 60-х роках Шебелинка (Харківська область) працювала на весь срср, і не просто забезпечувала сировиною, а ще й навчала недолугих росіян: наші спеціалісти, починаючи з помічників бурильника і до інженерно-технічних працівників освоювали Сибір, Тюмень і налагодили там виробництво, – зазначає Олександр Остапенко.
Перспективи енергонезаленості України цілком реальні.
– Україна має потенціал. Сьогодні ми застосовуємо сучасні підходи: геологічні дослідження, 3D моделювання родовищ, дорозвідку родовищ. Ми не зупиняємось, працюємо над нарощуванням бази. Та й економити ми по справжньому навчились за останній рік. Якщо це все скласти докупи: видобуток, дисципліна у виробництві, відсутність «прильотів» і економію – то уже за рік-два повністю забезпечимо себе власним газом. Війна нас багато чому навчила. У війну ми почали працювати «від зворотнього».

Співпраця з ЗСУ і громадами

– З перших днів війни ми співпрацювали і з ЗСУ, і з військовими адміністраціями, і з громадами, і з селищними головами. Наша компанія забезпечувала все, що просили, починаючи від коштів і закінчуючими захисними спорудами чи транспортом. Ми відкрили рахунки, проводимо аукціони, збираємо кошти, передаємо тепловізори, дрони, старлінки ЗСУ буквально кожного дня. Також 11 людей з мого цеху виявили бажання виконати обов’язок у ЗСУ, хоча мали бронь, пішли до вйськомату здавати її, щоб стати добровольцями. А ми дбаємо про них – наші HR-и з ними постійно на зв’язку. На жаль, втрати у нас теж є… – зазначає Олександр Остапенко.
За словами керівника цеху, штат і рівень зарплат у цей страшний рік вдалось втримати від скорочень. Також кожен працівник отримав матеріальну допомогу та соціальний захист від компанії.

Уже не страшно

– Ми уже не ті, якими були 23 лютого. Війна нас виховала. Забрала негатив і витягла з душі ті емоції та якості, які притаманні людині. Уже не дивишся, яка автівка у сусіда, це відійшло на другий план. Зараз у всіх однакові базові цінності: щоб рідні і близькі були у безпеці, щоб був шматок хліба і була Перемога. Уже ясно всьому світові: ми нація, яка може себе захистсти, відстояти, нація, яка має майбутнє.