Це лише перший крок: про що йдеться у законопроекті про цивільні партнерства

Легалізація одностатевих шлюбів – питання, яке в усі роки незалежності України належало до розряду тих, що «не на часі». Зараз воно продовжує бути у підвішеному стані, адже потребує внесення змін у Конституцію, чого у військовий час робити не можна. Але Законопроект «Про інститут реєстрованих партнерств», який знаходиться нині на розгляді у комітетах Верховної Ради цілком можна назвати першою сходинкою до забезпечення конституційними правами абсолютно усіх українців.

Ні, цивільні партнерства – це не про одностатеві шлюби
У проекті Закону 9103, який зареєструвала у Верховній раді у березні 2023 року нардепка Інна Совсун, зазначено:
– Реєстрованим партнерством є зареєстрований в порядку, визначеному Законом, добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб, однієї чи різної статі, в основі якого лежить взаємоповага, взаєморозуміння, взаємопідтримка, взаємні права та обов'язки. Реєстровані партнери вважаються один щодо одного близькими родичами (...) Регулювання відносин реєстрованого партнерства спрямоване на визначення правового статусу, особистих немайнових та майнових прав і обов'язків реєстрованих партнерів…

Тобто партнерство можуть укласти не лише люди, які кохають одне одного, а й просто близькі, які хочуть жити у турботі одне про одного і якось зафіксувати законом право партнерів прийти одне до одного у лікарню, організувати похорон.
Дмитро та Андрій разом півтора роки. Живуть у Києві. Дмитро займається веб-програмуванням, Андрій – акторською майстерністю. Вони, безумовно, пара у очах людей, але не для закону.
– В Конституції України написано, що шлюбом вважається лише союз чоловіка та жінки. Для того, щоб у нас можливими були одностатеві шлюби, треба вносити правки в Конституцію, що не є можливим під час військового стану. Тому наразі, поки триває активна фаза війни, логічним вирішенням питання є укладання цивільних партнерств. Цей закон є важливим не лише для ЛГБТ людей, а й гетеросексуальних пар,– зазначає Андрій.
– Можу навести побутовий приклад: сімейна іпотека. Це не для нас, адже якщо ми звернемось по кредит на квартиру у будь-який банк України, жоден з них не розгляне наші доходи як сімейні для видачі кредиту, як це відбулось би з гетеросексуальною парою. Наші доходи у очах банку – тільки персональні, бо юридично ми один одному ніхто і вважається, що я сам зі своєї зарплатні виплачуватиму борг банку, – каже Дмитро. – Як пара ми позбавлені права на створення сімї, юридично оформленої. На батьківство. Відвідувати одне одного у лікарні. Право розпоряджатись тілом загиблого партнера. Майнові питання у разі загибелі одного з нас. Ми молода родина, а якщо люди разом 30 років прожили і з одним з них щось трапилось у віці 50-60, то родичі його мають повне право претендувати на майно, і юридично закон на їх боці.
Також на одностатеві пари не поширюється дія закону про насилля у родині та право не свідчити проти свого партнера у суді.
Андрій і Дмитро підписували петиції про легалізацію одностатевих шлюбів (двічі петиція набирала необхідні 25 тисяч голосів), поширювали інформацію у соцмережах і вірять, що питання врешті зрушать з мертвої точки.

На скільки років запізнився закон?
В Україні почали говорити про цивільні партнерства ще 8 років тому, коли у 2015 уряд затвердив «Національну стратегію у сфері прав людини». У ній було записано, що до 2020 року має бути розроблений законопроєк про створення цивільного партнерства для різностатевих та одностатевих пар. Але тоді у справу втрутились представники релігійних організацій, проросійські політики та… російська пропаганда.
– Пропагандистська машина, на жаль, у росії працює дуже добре, і велику увагу у їх внутрішній та зовнішній інформаційній політиці приділяють гомофобії. На російському телебаченні тема сексу чоловіка з чоловіком улюблена і її не відпускають, на повному серйозі розповідають якісь вигадані історії про 50 гендерів і це все ставлять на потік, – каже Дмитро.
– Коли люди взагалі не опікуються тим, щоб дізнатись більше, то все зводиться суто до сексу та якихось дивіацій, що свідчить про обмеженість у пізнанні питання і небажання знати більше. Їм достатньо темного печерного свого розуміння, – додає Андрій.
Справжню ціну «традиційних цінностей» після вторгнення зрозуміли, мабуть, усі українці, тож можна з певною упевненістю казати, що депутатська більшість у Верховній раді нині уже точно налаштована не проросійськи, а проєвропейськи.
– Ми підписуємо і поширюємо петиції, стежимо за командою нардепки Інни Совсун у соцмережах, там з’являються повідомлення щодо цього законопроєкту. Кажуть, ще й міністерство юстиції паралельно свій пише проєкт. Був час, коли у спільноті ЛГБТ закликали писати листи на комітети. Ми писали, щоправда, відповіді нам так жодної і не надали, – каже Андрій, – але, думаю, цього разу закон не «зависне», зараз наша ВР не затягуватиме, бо буде незручно перед міжнародними партнерами, а ще на ситуацію впливають ЛГБТ військові, які стають видимими.

Коли чекати законопроекти?
Кажуть, законопроектів про цивільне партнерство уже два: Законопроект 9031 авторства Інни Совсун та альтернативний законопроект, який наразі розробляють у Міністерстві юстиції:
– Законопроект Інни Совсун, який уже пройшов розгляд на 4 комітетах (але не у профільному, де приймають рішення, чи заносити його на голосування у Верховну раду).
– Законопроект від мін’юсту, який ще на стадії розробки. Наразі його зміст невідомий, бо доступу до тексту і роботи над ним правозахисники та правозахисниці не мають.
У кулуарах Верховної ради кажуть, що найімовірніше розгляд законопроєкту 9103 у профільному комітеті відтермінують до презентації другого законопроєкту від мін’юсту. Тобто чекати доведеться щонайменше до кінця цього року.
Але наразі головне, що законопроекти – є, їх навіть два, і нехай не до усіх текстів є доступ, але правозахисникам обіцяють публічну дискусію, де можна буде висловити пропозиції.
У пошуках міжнародної справедливості
А тим часом на бік ЛГБТ людей став Європейський суд з прав людини, який на початку літа цього року визнав, що відсутність в Україні законодавчого регулювання відносин одностатевих пар є порушенням відразу кількох статей Європейської конвенції з прав людини. Позивачам, Андрію Маймулахіну й Андрію Марківу, суд присудив виплатити по 5 тисяч євро компенсації.
– Це добре що є такий прецендент, і нам від нього треба лише інформаційна складова, – зазначає Дмитро.
– Хоча, наскільки я пам’ятаю, там судова тяганина 5-6 років тривала, – додає Андрій.

Чи зрушать лгбтк військові ситуацію?
У будь-якому суспільстві є 5-7 % ЛГБТ-людей. І серед українських військових – також. І поміж чоловіків, і поміж жінок, і серед тих, хто пішов на фронт добровольцем, і серед тих, кого мобілізували. І поступово вони роблять камін-аути.
– Ми дійсно існуємо. ЛГБТ воюють нарівні з усіма. У окопі немає жодної різниці між ЛГБТ чи гетеро хлопцем та дівчатами. Ми виконуємо однакові задачі і команди, працюємо нарівних. Немає такого що: я ЛГБТ, тому я десь посиджу в тіні, а ви працюйте. Працюємо на одну справу. То тоді ж і питання: а чому ми не заслуговуємо на рівні права? Чому я не можу просто пройтись з коханою людиною парком, тримаючи її за руку? Особливо важко це я відчув, коли отримав поранення і лежав у лікарні. У цей важкий момент твою кохану людину навіть не пускають до тебе просто підтримати. Це дуже важко морально. Але ми зараз зробили великий крок, я бачу дуже велику підтримку, – розповідає Дмитро, військовослужбовець, який знаходиться нині на лікуванні та реабілітації і прийшов на виставку фото ЛГБТ військових, яка пройшла у Полтаві.
– За останні півтора роки, наскільки я знаю, 150-200 військових зробили камін аути, – зазначає Костянтин Андріїв, правозахисник. – Важливо: це лише ті люди, які знайшли у собі сили і терпіння це зробити. Звісно, їх набагато більше у війську, проте не усі з них роблять камін аути. Є навіть спільнота ЛГБТ військових які на своїх сторінках у соцмережах публікують історії військового чи військової. Чому це важливо саме зараз? Бо важливо показувати суспільству, що у лавах захисників України є ЛГБТ люди і ті, хто їх підтримують. Бо захист України це і про правозахист теж. Ми вважаємо, що потрібно розповідати їх історії, це ми і робимо у проектах нашого фонду, щоб українці бачили, що то реальні люди, не вигадані історії, ми показуємо навіть з ніками у інстаграм. Сьогодні він кондитер, а завтра уже захисник на фронті, а ще він чи вона є відкритим бісексуалом чи геєм або лезбійкою.
На думку правозахисника, коли війна закінчиться і Україна переможе, камін аутів стане більше, бо, можливо, не всі, хто на фронті готові робити це зараз перед побратимами, адже армія є дещо гомофобською структурою.

На які країни Європи рівнятись Україні?
А ви знали, що євродепутати будуть звертатись до Президента та Уряду України з проханням сприяти ухваленню законопроєкту про одностатеві та різностатеві реєстровані партнерства? Про це повідомила нардепка Інна Совсун, коли перебувала з візитом у Брюселі у липні. Вона зазначила, що звернення підписали понад 40 євродепутатів та євродепутаток 5 фракцій Європарламенту.
У зверненні євродепутати наголошують:
– Відсутність права на спадщину, відвідування лікарні чи ухвалення рішень щодо медичної допомоги, чи поховання свого партнера або партнерки під час війни — це нестерпно, саме тому для військовослужбовців і військовослужбовиць ЛГБТІК+ та їхніх партнерів і партнерок юридична можливість офіційно зареєструвати партнерство — надзвичайно важлива».
Також євродепутати зазначають «Ухвалення законопроєкту, а отже, надання одностатевим парам правового визнання та захисту, на які вони заслуговують, було б не лише сильним знаком відданості напередодні переговорів щодо вступу України до ЄС, але й опорою проти антиліберальної ідеології, яка наповнює pociйську агресивну військову стратегію в Україні».
За словами нардепки, у 22 з 27 країн ЄС діє законодавство, що дозволяє одностатевим парам реєструвати їхні стосунки. 4 країни відстають у питанні партнерств — Болгарія, Польща, Словаччина та Румунія. Останню, як і Україну кілька місяців тому ЄСПЛ зобов'язав змінити законодавство, щоб дозволити одностатевим парам реєструвати стосунки.


Не на кожен європейський досвід потрібно рівнятись
Насправді не все гладко з визнанням цивільних партнерств і у Європі. Яскравий приклад – Угорщина (так, та сама, що постійно блокує допомогу Євросоюзу Україні), там за останні роки відбулись «реформи навпаки»:
– З одного боку, там є партнерства для ЛГБТ+ людей. Їх легалізовували багато років і нарешті прийняли у 2009. Але за весь час існування партнерств ними скористалися лише тисяча пар – настільки вони недосконалі! З іншого, декілька років тому влада Угорщини на чолі з Віктором Орбаном почали проштовхувати прийняття рішень проти ЛГБТ+ людей. Спочатку у 2021 році з’явився закон про «пропаганду гомосексуалізму» — аналогічний російському.
Він дійсно працює – зображення гомосексуальності і трансгендерності у фільмах прирівнюється до «дорослого» контенту. Декілька тижнів тому угорська влада оштрафувала одну з книжкових крамниць. Там продавали графічний роман «Коли завмирає серце» не в закритій упаковці й на полиці з молодіжною літературою. Тепер книгарня має заплатити за це величезний штраф або закритися.
А декілька днів тому Віктор Орбан заявив, що бачить «наступ ЛГБТ». Звісно, ця маячня прийшла в голову політику не просто так. Угорщина переживає інфляцію. Поки люди бідніють, їх легко відвернути від протестів заявами про «християнське коріння» і «традиційні цінності».
Угорщина – це приклад того, що навіть вступ у ЄС та НАТО не гарантує те, що країна перестане бути гомофобною. Нам треба прийняти, що прийняття закону 9103 (про партнерства) або 5488 (про злочини на ґрунті ненависті) – лише перший крок до прийняття, – розповідають на сторінках спільноти Gender Zed.

Чого чекати у майбутньому
Насправді життя ЛГБТ людей не зміниться відразу після прийняття Закону про цивільні партнерства. По-перше, цей закон не дає повної шлюбної рівності в Україні. По-друге, його запровадження потребує багато роз’яснювальної роботи. По-третє, прийняття закону не означає, що ЛГБТ люди відразу стануть почуватись вільно і укладатимуть шлюби.
– Закон 9103 дуже важливий, але і після його прийняття суспільству доведеться багато працювати , навчати людей, проводити тренінги. Людям потрібно роз’яснювати, що кількість ЛГБТ людей після прийняття закону не збільшиться (це один з аргументів гомофобів), наводити дані про те, що виховання дітей у одностатевих сімях (а у США уже виросло покоління дітей, які росли у таких родинах), не впливає на їх подальшу сексуальну орієнтацію. А ще – потрібно не зупинятись і зробити другий крок. Щоб колись, у 2024 чи 2030 в Україні таки настала повна шлюбна рівність, - резюмує Костянтин Андріїв.

Українська ЛГБТ-спільнота чекає хоч на невелику можливість отримати рівні права з гетеро-парами. Європейський досвід потрібно враховувати і його врахують, але, швидше за усе, закон про цивільні партнерства підготують відповідно до українських реалій, на які можуть вплинути такі фактори як політична обстановка, початок «гострої фази» на фронті або екстремальні зимові умови.
Закон приймуть бо його час настав, або під тиском європейських партнерів чи військової ЛГБТ спільноти. Можливо – відкладуть у шухляду до весни. Але важливо пам’ятати, що прийняття закону про цивільні партнерства – це не завершальний, а лише перший крок в забезпеченні рівних прав усіх громадян України.