У Полтаві пройшла фотовиставка «ЛГБТІК+ на захисті України»

«24 лютого застало мене у прикордонному місті Чоп. Я був на кордоні, коли побачив, що почалася війна і що треба повернутися до Києва, бо там усі мої рідні та друзі. Звісно, я все ще міг би тоді виїхати за кордон. Але я не хочу тікати. Та й від себе не втечеш. Я зрозумів, що настав час захистити Україну...»
Це одна з історій українських ЛГБТ військових, представлених днями у Полтаві на фотовиставці «ЛГБТІК+ на захисті України».

Ініціатива її організації належить спільноті ЛГБТ українців у Америці. Полтава – третє місто, після Вашингтона і Києва, де показували ці світлини. Далі: Одеса, Берлін, Нью Йорк.

Про безпеку проведення заходу

У Полтаві побачити світлини ЛГБТ військових та прочитати їх історії можна у холі Дія. Бізнес за адресою: вулиця Соборності, 45а. Місце обрано не випадково – поруч з регіональним представником омбудсмена у Полтавській області. Питання безпеки проведення заходу не можна оминути, адже у Полтаві у минулі роки були випадки нападів на ЛГБТ-заходи.

– Ми розглядали у якості проведення приватний підвал, приватну галерею, а потім вирішили що у Дія.Бізнес найзручніше: тут багато простору, сюди зручніше прийти, тут знаходиться офіс представника омбудсмена і чиновники щодня бачитимуть виставку і розумітимуть, над чим їм працювати. Я радий, що керівництво області, коли я прийшов і сказав, що нам треба провести виставку про ЛГБТ військових не задало сакраментальне питання «а навіщо?» Олександр Біленький, голова обласної ради сказав лиш написати офіційного листа і все. Це – уже ознака того, що наше суспільство почало дорослішати коли влада думає уже не про свій рейтинг а про те, як допомогти тій чи іншій верстві населення, – каже Віталій Улибін, головний редактор сайту «Полтавська хвиля», один з співорганізаторів заходу.

Що можна і варто подивитись на виставці

У холі центру Дія.Бізнес – 19 фото військових, які створив український фотограф Алім Якубов. Кожне фото супроводжує особиста історія українських героїв, які записала Дафна Рачок. Кожна розповідь починається зі спогадів про 24 лютого, яке стало переломним для усіх українців, як гетеросексуальних, так і ЛГБТ-спільноти, коли вони почали нове життя як солдати або волонтери. Власне, й мета заходу – показати, що ЛГБТ-українці завжди були частиною прогресу України, і ця боротьба за виживання нації нічим не відрізняється.

«Навіщо це зараз?»

– Поки ми організовували виставку, у соцмережах звучало питання: навіщо це зараз, чи на часі це у Полтаві? яких прав не вистачає ЛГБТ, військовим зокрема? – каже Віталій Улибін. – Але дуже легко гетеросексуальному чоловіку або жінці говорити про права, дані за правом народження. А згадайте: ще 3-4 покоління тому у країні було кріпацтво. Ще не так давно жінкам було заборонено носити штани, отримувати вищу освіту і працювати де вони хочуть. Сьогодні це «базове налаштування», безумовне, яке для нас вибороли свого часу великою ціною.

Бо права потрібні усім однакові: право створити сім’ю, вести спільне домашнє господарство, наживати спільне майно, а потім мати право його поділити чи успадкувати, право потрапити у лікарню до пораненого партнера чи партнерки, врешті-решт право розпоряджатись тілом свого загиблого партнера чи партнерки.

Мало хто задумується, але цих базових прав у ЛГБТ-спільноти немає. І сьогоднішня виставка – це можливість дати право сказати про себе людям, які добровільно пішли захищати нашу країну, виконують конституційний обов’язок про який усі говорять, забуваючи, що у них немає цілої низки конституційних прав.

– У США та інших країнах у ЛГБТ спільноти права є, і за них не треба боротись. Ми показуємо ці фотографії українцям, щоб не було міфів, що ЛГБТ військових не існує, що вони не воюють, що не у окопах, а сидять десь у Києві. Майже усі герої, які тут представлені, зараз у зоні бойових дій, крім тих, хто знаходиться на реабілітації. Ми їздили до них у Костянтинівку, Миколаївську область, ці герої воюють, це не якась картинка для пропаганди ЛГБТ, як дехто думає, – каже фотограф Алім Якубов.

– У нас було дуже мало часу, бо наші герої служать, і їх мало випускають з частин (ми не знімали безпосередньо у військових частинах, нам призначали місце зустрічі поза її межами), і познайомитись з людиною, поспілкуватись, записати інтерв’ю, зробити фото потрібно було дуже швидко. Але ми це зробили.

На виставку приїхав і один з ЛГБТ військових, Дмитро, який зараз демобілізований після важкого поранення і проходить реабілітацію:

– Ми дійсно існуємо. ЛГБТ воюють нарівні з усіма. У окопі немає жодної різниці між ЛГБТ чи гетеро хлопцем та дівчатами. Ми виконуємо однакові задачі і команди, працюємо нарівних. Немає такого що: я ЛГБТ, тому я десь посиджу в тіні, а ви працюйте. Працюємо на одну справу. То тоді ж і питання: а чому ми не заслуговуємо на рівні права? Чому я не можу просто пройтись з коханою людиною парком, тримаючи її за руку? Особливо важко це я відчув, коли отримав поранення і лежав у лікарні. У цей важкий момент твою кохану людину навіть не пускають до тебе просто підтримати. Це дуже важко морально. Але ми зараз зробили великий крок, я бачу дуже велику підтримку.

На захід приїхала керівник асоціації батьків друзів геїв, лезбійок і трансгендерних людей в Україні Олена Глоба:

– Насправді тут відбувається розмова ЛГБТ спільноти з суспільством. Це прохання: допоможіть переконати наш уряд, щоб вони проголосували цивільне партнертво. Наша задача зробити так, щоб у нашому суспільстві ЛГБТ люди були не лише платниками податків або військовими, які ризикують своїм життям на війні, а й просто щасливими громадянами.

Ми не могли не спитати, чи були історії про булінг ЛГБТ військових від бойових товаришів. І відповідь:
– Ми насправді очікували, що будуть розповіді про те, що якийсь тиск відбувається на ЛГБТ військових, але нічого не було. У окопах просто нема часу займатись цим, усі виконують завдання і виясняти хто з них натурал, а хто гей – ніколи. За словами опитаних нами військових, більшість з їх побратимів знає про їх орієнтацію, але ж завдання однакові в усіх, рівні умови і жодної градації немає, – сказав Алім Якубов.